«Платформа розвитку міст» починає публікувати статті з аналітичного звіту «Міста 2030: модернізуйся або вимирай»
До чого готуватися містам?
Про це в інтерв’ю з Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадієм Зубком.
Автор: Анастасія Рінгіс. Фото: "Цензор.Нет"
- Яке майбутнє чекає інфраструктуру українських міст? Чи є у вас системне розуміння?
- Розуміння дуже просте. Україна йде шляхом євроінтеграції. Цей шлях передбачає імплементацію директив ЄС, які пов’язані з енергоефективністю, реформуванням водопостачання, теплопостачання. Комунальне господарство і система управління мають запрацювати відповідно до стандартів, за якими працює Європа.
- Чи є зараз комплексна оцінка стану зношеності інфраструктури?
- Є інфраструктура, яка забезпечує водопостачання і водовідведення, а також теплопостачання. Вона буде працювати і стабільно постачати тепло і воду. Але наскільки вона в нинішніх умовах є якісною? Практика показала, що за умов ринкової вартості електроенергії і газу вона не може бути такою, щоб забезпечити якість і вартість послуг, які сьогодні надаються. Чому? Тому що коли кажемо, що споживання в Україні на 1 кв. м приблизно 200 кВт, а в Польщі — 80, а в Німеччині — 50, то розуміємо, що такий обсяг споживання енергії не може забезпечити для населення нормальні рахунки. Друге питання — мережі, а це тисячі кілометрів по країні, які треба постійно ремонтувати, адже вони були побудовані ще у 80-90-х роках. Третє — це зношеність житлового фонду. В Україні 25 тисяч «хрущовок», плюс будинки, побудовані у 50-ті роки або ще до війни. Модернізувати їх непросто. Але є такі будинки, які можна модернізувати і провести у них реновацію, що підвищить вартість цього житла. І це показав досвід Східної Європи.
- Це за рахунок Фонду енергоефективності?
- Фонд енергоефективності ще не запрацював, він тільки створюється. Наразі триває конкурс до Наглядової ради. Ми розраховуємо, що Фонд повномасштабно запрацює вже наступного року. Наразі уже діють державна програма «Теплі кредити», муніципальні програми 70/30. Вже є можливість продемонструвати, що після реновації або модернізації будинку його енергоспоживання зменшиться на 60%.
- Але нам потрібно проаналізувати, в якому стані ми є зараз, щоб зрозуміти, як вибудувати маршрут до європейських директив.
- Маршрут уже є. Реформу енергоефективності та ЖКГ ми розпочали у 2015 році. Це одна з найскладніших реформ, і ми взяли на себе відповідальність за її впровадження. Перед нами стояли три стратегічні завдання.
Перше. Сформувати відповідального власника житла, який за допомогою держави та наданих нею інструментів спроможний ефективно управляти своєю власністю, готовий до зменшення енергоспоживання та впровадження енергоефективних заходів.
Друге. Створити інструменти, за допомогою яких цей власник зможе легко пройти шлях до енергоефективності.
Третє. Модернізація надавача послуг. Адже скільки б українські родини не утеплювали свої домівки, без комплексної перебудови системи надання комунальних послуг та підвищення їхньої якості говорити про досягнення максимального результату в енергоефективності марно.
У нас є визначений маршрут, яким ми рухаємось, і зроблено вже немало. Створена необхідна законодавча база, ми імплементували 31-шу Директиву ЄС і частково 27-му Директиву ЄС. Є ще й конкретно взяті зобов’язання. Наприклад, виконання Паризької конвенції, розвиток відновлювальної енергетики, зменшення викидів вуглецю. Це ключові завдання, які Україна має виконати, і зменшити енергоспоживання. Стандарт, якого ми маємо досягти, — це 50 кВт на 1 кв. м.
- Тобто, беремо курс на німецький стандарт?
- Так, тому що Німеччина вже поставила собі за мету до 2025 року досягти показника у 25 кВт. Це той будинок, який не споживає, а утримує енергію всередині. Наша ж ціль: до 2030 року — стандарт в 50 кВт. Ми рухаємося цим маршрутом. Але спочатку потрібно сформувати відповідального власника, а це наші закони «Про житлово-комунальні послуги» та 417-ий. Далі — напрацювання інструментів, які б мотивували. Це і Фонд енергоефективності, і програма «теплих кредитів», і закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». І найголовніше — це закон «Про енергоефективність будівель». Тому що ринок енергоаудиторів і ринок, у якому вони мають працювати в країні, ще не сформований. Але вже з’являються перші енергоаудитори, котрі проводять аудит будинків і видають сертифікат, а також дають рекомендації і головне — несуть відповідальність за них.
- Це все називається реформа ЖКГ, так?
- Реформа житлово-комунального господарства — це весь комплекс заходів із модернізації, який включає не тільки житловий сектор, а й комунальні підприємства. Вони повинні вже не просто модернізувати свої потужності, а й поміняти котли і мережі. Сьогодні цей процес паралельний, тому що житловий сектор зменшує споживання, а комунальний сектор чітко розуміє, що замінюючи обладнання, вони повинні розраховувати на інші обсяги споживання. Чому в Польщі потрапили в ситуацію, коли довелося двічі перекладати тепломережі? Це було в 1993-1994 роках. З’ясувалося, що такий обсяг мереж не потрібен, тому що житловий сектор зменшив споживання.
- До речі, зараз є така проблема в теплокомуненерго. Вони переходять на альтернативне паливо, і ніхто не розуміє, чи за п’ять років достатньо буде цього ресурсу в країні.
- Ми вже почали впроваджувати Концепцію реформування сфери теплопостачання. Головна мета — децентралізувати її. На місцях мають бути створені регіональні програми модернізації систем теплопостачання. Разом із тим, усі схеми теплопостачання населених пунктів із населенням понад 20 тисяч осіб мають бути погоджені з Мінрегіоном.
- Вони повинні на місцях вирішувати...
- Вони повинні розробити для себе карту зимування населених пунктів: яким чином і де є централізоване теплопостачання, як буде забезпечуватись теплопостачання в місті. Раніше це було дуже просто. Соціальну інфраструктуру переводили на автономне опалення або на альтернативне — це лікарні, дитячі садки, школи. Дозволяли встановлювати автономне опалення в будинках. Наприклад, у Тернополі вже 50% на автономному опаленні. Але централізоване теплопостачання все більше й більше ставало нерентабельним.
- Потрібні аналіз, розуміння і база рішень?
- Для цього ми і розробили маршрутну карту для муніципалітетів. Ми як міністерство не можемо керувати повноваженнями місцевого самоврядування, теплом і водопостачанням на місцях. Це винятково повноваження органів місцевого самоврядування. Але ми зараз форсували алгоритм, за яким має діяти муніципалітет, щоб прямувати до модернізації. І це можуть бути різні підходи використання як альтернативних джерел теплопостачання, так і стандартних теплокомуненерго.
У нас є просто суперові приклади, коли теплоенергетика реформується вже з сучасними підходами з залученням міжнародних коштів. Наприклад, Кам’янець-Подільський. Це один із проектів, який був реалізований за підтримки Світового банку. Тут – вдалий комплексний підхід: поєднані потреби водоканалу і теплокомуненерго. Модернізація підприємств, відхід від ТЕЦ, впровадження енергоефективності і перехід на альтернативні джерела.
- Світовий банк разом із Мінрегіоном розробили програму Urban infrastructure project-2, за якою виділено 0,5 млрд доларів на модернізацію тепло- і водопостачання для десяти міст. Ви стежите за тим, наскільки ефективні ці кредити?
- Міста, які отримали фінансування Urban infrastructure project-2, вже розуміють, що таке модернізація, директиви ЄС і як має в наступні роки змінюватися ситуація. Проте без труднощів не обходиться. Та люди вчаться і отримують досвід, якого раніше у них не було, і головне — не було можливості його набути. Єдиною у нас була проблема з тими містами Донецької області, які були визначені переможцями. Але через те, що вони опинилися на тимчасово окупованих територіях, вони вийшли з цього проекту.
- Ви говорите про передачу на міста більшої відповідальності за інфраструктуру, але проблема з нестачею хлору влітку 2018-го показала, що водоканали не можуть розвиватися, якщо у держави немає стратегічного бачення розвитку цієї галузі.
- Без сумніву, водопостачання — це стратегічна галузь, яка 25 років не мала такої стратегії. Але зараз ми разом з Асоціацією підприємств водопровідно-каналізаційного господарства «Укрводоканалекологія» та зі Світовим банком напрацьовуємо технічні завдання для розробки стратегії інтегрованого поводження з водними ресурсами. Це більше ніж, наприклад, водопостачання чи водовідведення. Ми зараз говоримо про міста, але у нас є ще сільська місцевість, де проживає 33% громадян і де питання централізованого водопостачання поки залишається, м’яко кажучи, невирішеним. Тому нам потрібно розробити комплекс заходів не тільки для міст, а й для сільської території. Це зважений комплексний підхід, і ми разом зі Світовим банком вже працюємо над завершенням цієї стратегії.
Але ми все одно прагнемо до модернізації водоканалів. Ще раз наголошу: в бюджетах розвитку місцевого самоврядування буде 220 мільярдів гривень. Тому, коли я бачу, що кожного року зменшують витрати на регламентні роботи або на модернізацію комунального господарства, я цього не розумію! Ми також дали можливість місцевому самоврядуванню встановлювати тарифи, щоб вони були економічно обґрунтованими. Хоча, якщо порівняти тариф на воду і на тепло, то тариф на воду у нас уже 3 роки є економічно обґрунтованим, бо він «закриває» всі потреби, в тому числі і регламентних робіт водоканалів.
- Чи хочуть люди на місцях брати на себе повноваження?
- Нам 25 років казали, що не треба нічого робити з газом, він завжди буде дешевим. І не потрібно поспішати з модернізацією ні в житловому секторі, ні в комунальних підприємствах. Бо вона непідйомна. Що ж, дочекалися. Але ми розуміємо, що сьогодні така ж ситуація в громадах, як і в будинках.
Є будинки, де знайшовся лідер, який очолив ОСББ або взяв на себе функції управителя. А є будинки, які не можуть провести збори, щоб вирішити, куди вони рухаються.
Без перебільшення, це зміна системи менеджменту в країні. Докорінна зміна ментальності. Люди повинні чітко зрозуміти, що вони є управлінцями і проектними менеджерами свого життя. Чи це громада, чи це будинок, чи це просто родина.
Додати новий коментар