Стале сусідство у Брюсселі

Анетта Проскуровська. Про сталий розвиток на рівні «сусідств» у Брюсселі: концепція і приклади. 

Контекст

Ті з вас, хто був у Брюсселі, знають, що це місто вельми специфічне. Тут знаходитися велика кількість європейських і міжнародних інституцій, дипломатичних місій та штаб квартир мультинаціональних компаній. Тож не дивно, що більшість жителів міста не народилися в Бельгії, розмовляють різними мовами, мають свою культуру і сповідують різні релігії.

Багато людей приїжджає до Брюсселя, заздалегідь знаючи, що їх перебування в місті буде обмеженим у часі. Результат – всього близько 25% жителів Брюсселя є власниками житла, в якому проживають, в той час як інші городяни наймають його. Часто це призводить до того що, ні орендарі, ні ті, хто живе в своїй власності, не бачать сенсу знайомитися з сусідами, не довіряючи і не бажаючи інвестувати в тимчасові відносини. То ж відчуття приналежності до свого кварталу і прив’язаність  до території у багатьох випадках мінімальні.

Міська та регіональна влада Брюсселя намагається мінімізувати «напругу», ініціюючи проекти, що допомагають людям створити зв'язки з місцем, де вони живуть. Адже високий рівень зовнішньої і внутрішньої міграції, гетерогенність населення і конфлікти, що можуть виникати на цьому підґрунті не сприяють розвитку урбанізованих територій або роблять цей розвиток дуже нестійким.

Ініціатива  «Сталі сусідства»

Quartiers durables citoyens (сталі квартали городян, фр.) або «сталі сусідства» – одна з таких ініціатив Міністерства Навколишнього Середовища Брюсселя. Основна ідея – це турбота про навколишнє середовище, заради потреб майбутніх поколінь. Проста і зрозуміла для багатьох ідея про те, що наша споживча діяльність руйнує планету і провокує кліматичні зміни, за які доведеться відповідати нашим дітям. На відміну від традиційних, культурних та релігійних цінностей вона є більш інтегративною, адже поєднує всіх людей що мешкають на Землі і пропагує солідарність.

Отже мова йде про те, щоб мотивувати жителів / користувачів міських територій об'єднуватися навколо спільно розроблених з сусідами проектів, мета яких – колективне зниження екологічного сліду та створення добросусідських відносин. Таким чином, долучаючись, сусіди намагаються розбудувати відкриту локальну комьюніті навколо матеріальної чи не матеріальної інфраструктури, що має потенціал знижувати їх негативний вплив на навколишнє середовище, підтримувати зв’язки поміж мешканцями і приносити дуже конкретну і в багатьох випадках матеріалізовану суспільну користь.

Проекти «сталих сусідств» можуть відрізнятися формою і змістом, але ж всі вони вирішують схожі завдання, що виходять далеко за межі територій де їх було створено, а саме:  турбота про навколишнє середовище, зниження індивідуальних забруднюючих викидів, розвиток нових форм солідарності через обмін знаннями та культурними цінностями, створення нових зв'язків між жителями і акторами кварталу, мінімізація різноманітних форм виключення та інше.

Яскравими прикладами таких проектів можуть бути колективний сад або огород, колективний компост, кам'яна піч для випікання хліба, велосипедний поїзд (група батьків домовляються по черзі супроводжувати дітей на велосипедах до школи), колективна закупівля продуктів у локальних фермерів, спільний банк побутових приборів або будівельних інструментів ...

Інший цікавий приклад – система обміну часом. Її ідея полягає в тому, що люди домовляються обмінюватися своїми компетенціями рівнозначну кількість годин. Наприклад: я багато подорожую у відрядження в інші міста та країни, але в мене немає машини. Можна звичайно, весь час замовляти таксі, або користуватися суспільним транспортом. Або, можна запропонувати своєму сусідові, у якого машина є, відвозити і забирати мене з аеропорту. Я ж, в свою чергу, за це, можу допомогти йому з англійською, яку він давно мріяв вивчити, але не знаходив часу.

Таким чином «платити» ми будемо один одному своїм часом, «інвестуючи» його в солідарні відносини з сусідами і роблячи те, на чому ми добре знаємося. Як варіант, можна обмінюватися послугами або навіть робити щось на замовлення своїми руками, сплачуючи за це локальною валютою – альтернативну грошову одиницю, загальноприйняту всередині об’єднання людей або запровадити бартерну систему. Локалізовані співтовариства, що практикують схожі ініціативи є не тільки в Брюсселі, але й в Англії, Франції та інших країнах.

Безумовно, створити такий проект не просто. У кожного з нас знайдеться кілька прикладів  з особистого досвіду  про «(добро)сусідські» відносини, здатних відбити навіть дуже сильне бажання мати спільну справу будь з ким і особисто з тими, хто живе поруч.

Для того, щоб взаємодія була ефективною і продуктивною, потрібна правильна організація процесу і мотивація. Саме таке сприяння і пропонує Міністерство Навколишнього Середовища Брюсселю.

Організація процесу

Протягом майже двох років, а саме стільки потрібно на те, що б розробити і реалізувати проект зареєстровані групи учасників можуть розраховувати на супровід модератора–урбаніста, консультації технічних експертів. Проекти що їх реалізація відповідає спільним інтересам суспільства можуть отримати також фінансові ресурси необхідних для їх втілення.

Мета супроводу – зробити так, щоб ініціативна група сусідів, вже без підтримки з боку регіональної влади, могла долучати інших мешканців, колективно ідентифікувати потенціал для локальних проектів, їх розробляти і реалізовувати.

Щоб така ініціативна група змогла скористатися підтримкою регіональної влади, необхідно подати заявку на участь у проекті. Групи, що задовольняють заявленим критеріям, стають учасниками «Сталих сусідств» і отримують назву «пілотні групи».

Отже, для того, щоб заявка була прийнята група повинна складатися з мінімум 5ти осіб, більша половина яких проживає на території, де буде реалізовуватися проект. Подаючи заявку, учасники письмово мотивують обраний ними периметр території, на якому вони будуть діяти, і описують, що саме вони хотіли б зробити.

Крім цього, майбутня пілотна група, повинна заручитися підтримкою мінімум 10 партнерів, представників приватного або державного сектору. Партнери також письмово заявляють про свої мотиви. Таким чином, всі учасники мають безпосереднє відношення до кварталу і вже спочатку проекту розуміють, для чого саме вони приймають в ньому участь.

Конкретизація проектів в рамках «Сталого сусідства» – це процес унікальний. У різних кварталах він проходить по-різному і залежить від пілотних груп, характеристик конкретного кварталу і доступних ресурсів. І все ж таки, не дивлячись на відмінності, учасники є прихильниками подібних переконань. Вони фіксуються в спільно – розробленому документі. «Хартія взаємодії» - це документ, що складеться самими учасниками, в якому перераховані зобов'язання сторін і принципи їх роботи.

Одна з таких хартій:

Треба зазначити, що місцева влада має приймати участь у проекті і співпрацювати з пілотними групами. В більшості випадків, вони підтримують такі ініціативи, в рамках своїх локальних Agenda XXI (порядок денний на XXI століття, фр.)

Після підписання сторонами хартії починається фаза дослідження кварталу. Зазвичай це територія, що охоплює близько 2-3 тисяч поштових скриньок. Міністерство надає групі тренера. В ролі тренера виступає модератор/урбаніст. Його основне завдання - ненав'язливо підтримувати динаміку групи. Група сама вирішує, коли саме його долучати і з якою періодичністю.

Під час дослідження кварталу учасники намагаються фокусуватися на потенціалі досліджуваної території. Шо в нашому кварталі є унікального? Що може бути фундаментом для розвитку?

Протягом 6 місяців пілотна група збирається, спостерігає і обговорює. За допомогою тренера організовує різні тематичні зустрічі, події, або свята, запрошує експертів що надихають та проводить дискусії.  Все це для того, щоб залучити інших своїх сусідів і користувачів кварталу, адже основна мета  пілотної групи – об’єднання громади. Тож її члени дбають про широку комунікацію і прагнуть створити ефект «снігової кулі». 

Такі неформальні зустрічі мають бути приємними: за чашкою кави або на пікніку люди знайомляться і розмірковують про те, що можна зробити разом, фокусуючись на позитиві і спільних інтересах. В результаті цих зустрічей долучаються інші мешканці з їх власними ідеями та компетенціями. З’являються нові ініціативні мешканці кварталу що готові брати координацію і втілення ідей на себе.

Пілотна група має можливість долучити експертів, що запроваджує міністерство, для того щоб конкретизувати ці ініціативи і надати їм форму проектів.

Разом, мешканці створюють «дорожню карту», що затверджується та узгоджується з усіма акторами кварталу, під час, наприклад, загальних зборів. Кожен повинен знати, що відбувається, мати можливість бути включеним в робочу групу і взяти участь в реалізації.

Через 6-8 місяців міністерство організовує партисипативну асамблею на міському рівні. Асамблея відкрита для всіх, хто цікавиться динамікою процесу сталих сусідств. Під час асамблеї голосуванням визначаються приорітети, відповідно до яких буде прийматися рішення щодо фінансування проектів представлених пілотними групами з різних кварталів. Фактично мова йде про партисипативне бюджетування. Учасники пропонують критерії для оцінки проектів і голосують за них. Такими критеріями, наприклад, може бути кількість включених в процес громадян, відповідність ініціативи колективно позначеним завданням, сталість проекту, на скільки він дозволяє інтеграцію кожного мешканця, тощо.

Пілотні групи мають можливість протягом декількох місяців адаптувати свої проектні пропозиції відповідно до визначених асамблеєю критеріїв. Після розподілу коштів і отримання першої суми у груп є один рік на те, щоб втілити проекти.

З моменту запуску ініціативи в 2008 році, близько 40 проектів у різних районах міста отримали підтримку. Втілені проекти гуртують навколо себе локальні громади, які вже самостійно генерують нові ідеї та проекти, розбудовуючи своє стале сусідство.

 

Приклад проекту: «Мурована піч для випікання хліба»

Жителі одного зі звичайних районів Брюсселя вирішили збудувати муровану піч для випікання хліба. Для того, щоб оцінити свої можливості і дізнатися про те, як саме організовується традиційний процес і власне як саме споруджується піч, пілотна група вирішила звернутися до експертів.

Для початку була знайдена відреставрована ферма 19 століття, де була функціонуюча пекарня. Там учасники оволоділи старовинним технологіям випічки, дізналися про рецептуру і навчилися всіляким хитрощам.

Після цього, учасникам довелося повчитися і поспостерігати, як саме створюється кам'яна піч. Щоб оволодіти деякими специфічними навичками, один з членів групи навіть пройшов спеціальне навчання в музеї старовинних технологій. Під час цього навчального процесу до групи приєдналися інші однодумці та волонтери-фахівці. Зрозуміло, що такий колективний процес пізнання чудово сприяє встановленню не тільки добросусідських, але і дружніх відносин.

Разом вони побудували піч, на території, наданій їм центром соціального забезпечення району. поруч з соціальним бакалійним магазином.

Функціонування печі організовано так, щоб екологічний слід був мінімальний. Люди по черзі печуть хліб для себе та своїх сусідів. Борошно для випічки – від локального фермера, деревину поставляє комунальна служба, яка доглядає за деревами в комуні.

На сьогоднішній день об'єднання сусідів пропонує тематичні воркшопи з випікання хліба або піци, а також проведення днів народжень для дорослих і дітей - на пам'ять від свята залишається сувенір у вигляді гарячої булочки.

Інфраструктурний проект такого типу не закінчується після припинення підтримки владою. Він є сталим – не тільки тому, що на його виконання було витрачено багато сил та часу і ті, хто його реалізували, тепер сильніше відчувають свою приналежність до території, а й тому, що він приносить цілком матеріалізовану користь у вигляді хліба і не тільки. Крім цього, він дає базу для розвитку компетенцій групи, її діяльності та впливу на інші сусідства.

Тепер група зареєстрована як неприбуткова організація. Вона відкрита і запрошує до участі інших сусідів з екологічно-сталими ініціативами. Географія її діяльності таким чином розширюється і тепер в комуні є своє repair-cafe (кафе, де люди допомагають полагодити один одному різні зламані речі), колективний курник, де можуть прихистити курей інших брюссельцев, які їдуть у відпустку, колективний сад і город, компост, give-box (ящик, де можна залишити/взяти не потрібну, але в хорошому стані річ) і ще багато інших проектів.

«Коли люди починають відчувати свою приналежність до сусідства завдяки власним зусиллям, воно стає місцем, за яке варто боротися, підтримувати і розвивати. Люди будуть берегти те, що створювалось з їх поміччю.» [1] Безумовно, це велика відповідальність і стрес – але сенс якраз і полягає в створенні інклюзивного та солідарного суспільства, здатного знаходити конструктивні рішення конфліктів, хоча б в рамках СВОГО власного сусідства.


[1] Lord Scarman and Tony Gibson, the Guardian, 11 December 1991

 

 

Додати новий коментар

Ви сповіщаєте про орфографічну помилку в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення, натисніть кнопку нижче.